Весна. Іронічно

Маємо весну. Вже кілька днів як.
Я би не хтів зара ходити до міста. Кароокі чорнявки після зимової сплячки стають  небезпечнішими. Рани  від них, хоч і не смертельні, але доволі болючі.
А ще в мене алегрія на котів. Люди навіть не підозрюють, що все місто до найменшої шпарини жорстко переділене цими підступними тваринками. Помічене їх аміачними виділеннями й частинками шерсті. Вони беззаперечно вважають місто своїм.  Вдихати повітря, насичене котячою хіттю, нестерпно. Я вже почав орієнтуватись в їхніх блядських запахах - дітись нікуди.
Ні, я не піду сьогодні до міста. Я буду весь день лаштувати унітаз. Новий польський "Cerzanit". Бо старий не виніс лихої долі й репнув навпіл, розливши воду навкруги себе. Я буду робити це спокійно й зосереджено, збираючи ци всередині свого фізичного тіла. Концентрація на теперішньому (за Екхардом Толлє - прим. автора). Щоб потім мати унікальну можливіть першим вистятись в його незаймане лоно...
Я піду до міста завтра. Не щоб додати урбаністичної розбещеності в плин часу - треба віднести майстрові мобільник. Взагалі то мобільник мені не потрібен, але здається, коли він зламався, це порушило рівновагу в навколишньому всесвіті.
А коли я піду до міста, то неодмінно зустріну знайому головиху з найближчого села (можете не вірити, але так і сталося -  прим. автора), про яку знаю, що вона надягає чорні трусики, коли їде в місто до коханця, а білі - коли в райраду.  Вона сама це розповіла мені після кількох чарок нестерпного місцевого самогону. Мені було цікаво до кого вона надягає червоні, але виявилося, що таких вона не має. Ну принаймні на той час...
А ще в мене є невідкоркована пляшка молдавського коньяку. Але вона простоїть сьогоднішній день у шафі і згадана тут аби відволікти вашу увагу від спостережень за впливом его на мій стиль.