понеділок, 23 травня 2016 р.

Райдужна плівка життя 

Кожної ночі розривають небо
Спалахи злих ракет.
Порох і кров, вижити треба,
Тягне плече кулемет.

Тут на межі життя і смерті твориться доля твоя.
Хмари на небі, берці стерті,
Знизу сира земля.

Вона тримає райдужну плівку життя.
Вона тримає райдужну плівку життя.
Вона тримає  райдужну плівку життя.

Вона приходить до тих, хто просить,
Приносить вино і сир.
І сонце в долонях вона приносить,
А в серці кохання й мир.

Вона говорить, все буде як треба,
Ти будеш там, де ти хотів.
Кожного ранку зашиває небо
Клаптиками моїх снів.

Вона тримає райдужну плівку життя.
Вона тримає райдужну плівку життя.
Вона тримає  райдужну плівку життя.

Прослухати пісню


понеділок, 18 квітня 2016 р.

Для Анж

Неувядаемый цветок,
Прекрасный, как солнечный свет.
Неувядаемый цветок,
Цветущий две тысячи лет.
Неувядаемый цветок, откуда ты? И куда?
Скажи мне, нужна ли тебе вода?

Мы живем в тумане собственных дней,
Мы совсем потерялись
В тумане собственных дней.
Я хотел бы услышать о Боге,
Но давно уже нет новостей.
Где ты, генератор новых идей?

Я всеми любим,
Да только забыт под дождем,
Я хотел бы сказать
Перед тем, как мы будем вдвоем:
- I'm a different,
And this is order of things.
Слушай, начинается джаз,
Начинается свинг.

https://soundcloud.com/volodymyr-shelest/flower

неділю, 22 лютого 2015 р.


I am not a hero 

My mother, now I'm a soldier,
My mother, now I'm a soldier.
Behind my shoulders is a city in lights
And citizens at the nights.
My mother, now I'm a soldier,
And it's my fight.

I know, this war is not mine,
I know, this war is not yours.
I like the spring and tree in green,
And a rainbow in the sky.
But now I hear only the command: “Fire!”

My mother, I am not a hero,
My mother, I am not a hero,
But I am here, my friends are here.
And the Angel over our heads.
My mother, we will go this way to the end.

Listen to the song

понеділок, 14 березня 2011 р.

Китайський джаз


Десь чув, що мікс негра з китайцем - найдивовижніша генетична суміш — породжує жахливий темно-синій колір шкіри. Я не бачив. Сьогодні я слухаю китайський джаз, п'ю китайський чай і в мене з носа течуть соплі й кров. 

Фірма EMI Records, розбираючи архіви своїх філій, виявила старі платівки з записами джазу 20-30 років. Виявилося, що вони були випущені в Шанхаї на студії Pathe, пізніше поглиненій EMI. Ці записи були настільки щирими і самобутніми, що в 2003 році компанія перевидала їх на CD.

Китайський джаз - магічна штука. Діє як укол морфію. Через свою вбивчу безпосередність, якій неможливо протиставити музичну критику. Кілька секунд тупого “Що це?” і тобі просто стає дико весело без видимої причини. Таке дитя не могло народитись окремо ні в Новому Орлеані, ні в Шанхаї. Потім, коли доходиш до Plum Blossom з Li Xiang Lan, розумієш, що все серйозніше. Такі мелодії і голос не народжуються без втручання Неба. Бо це космос. Бо це Піднебесна. І лишається тільки слухати, не розуміючи, що з тобою коїться, тільки відчувати, як щосекунди змінюється температура тіла і пульс, як котяться сльози з очей разом з посмішкою в серці.

Нерви, наче черв'яки, вилазять назовні з тіла. Світ робиться маленьким, не більшим за пошукове віконце гугла. І так боляче-боляче-боляче, що відчуваєш як вібрує під ногами земля від землетрусу в Японії, і чуєш плач тисяч людей, які за кілька секунд втратили близьких. І всі ми, наче давні люди, сидимо біля вогнища і страхаємося невідомого й страшного в темряві дерев. Розуміючи, що треба об'єднатися, можливо тоді б мали шанс. Але сходить сонце і з'являються інші справи. І так до наступної ночі...

Ми все воюємо між собою. Бо ще не відчуваємо близько подих звіра і не бачимо впритул його очі. Чи не буде пізно? Хочеться вірити, що ні. Принаймні в це віриться доки грає китайський джаз.

неділю, 19 грудня 2010 р.

Winter Is Blue


Синя зима. Все живе зникло. Щось спить і прокинеться тільки навесні. Наше кохання мертве. Тільки плач. Кохання не знайдеться навіть завтра, коли зійде сонце. Чому я маю залишатися тут? Іде дощ, я сиджу, дивлячись, як кохання переходить у вчора. Синя зима. Все проходить. Все згоряє і життя не має смислу. Я самотня і нічого не чекаю. Якщо моє серце змовкне, це нічого не змінить. Іде дощ, я сиджу і дивлюся, як кохання переходить у вчора...
... Дійсно, таке можна прочитати, натрапивши випадково в мережі на блог якоїсь емо-дівчинки. Знаєте, такі чорні сторінки з білими літерами і червоними сердечками. Але ні. Так співала Вашті Баньян сорок років тому, мандруючи дорогами Об'єднаного королівства у кінній кибитці. Така собі хіпі-співачка, що видала в сімдесятому альбом сумних мелодій і зникла, здавалось назавжди. Минуло кілька десятків років і її пісні знову популярні, перевидані на компактах, за антикварний вініл колекціонери дають півтори тисячі доларів. Її голос зачаровує, наче древнє заклинання, переносить у світ старовинних кельтських мелодій.
А Бабуся Вашті нині жива й здорова. Знайдіть в ютубі її інтерв'ю для БіБіСі, подивіться, як вона посміхається, послухайте голос, відчуйте чисте серце, душевну енергію, що переповнює її. І ви відчуєте, що то є молода людина. Молода душею. І любов'ю.
Життя триває, знову приходить зима, хтось сумує за втраченим коханням. Хтось знаходить радість. Поет Іосиф Бродський назвав зиму чесною. Може тому, що вона не розмальовує світ різними барвами, серед яких легко сховатися. Колір зими лишає нас наодинці з душею. Просто. Без прикрас. Як є.

середу, 1 грудня 2010 р.

Як перший сніг...

Як перший сніг впаде нечутно,
Ти набери мене -
Я визирну в вікно,
Побачу сосни в інеї сріблястім
І помолюсь за тебе.

неділю, 7 листопада 2010 р.

Книгарня "Є" у Харкові

Як можна вчитися в місті, де немає навіть книгарні "Є"?- Тепер цей докір дочки, висловлений під час епопеї вибору вишу, нарешті втратив актуальність. І мені трохи легше. Бо таки є.
Раніше я знав у Харкові лише одного бійця: на книжковому ринку торгував хлопець, який розписував преферансну пулю з сусідами й продавав українські книжки та музику. Я купував у нього "Таємницю" Андруховича і "Наших партизанів". Але сьогодні чомусь я не знайшов його на місці.  
Відчувається мовби виклик, що вона тут: на самому початку Сумської. Її легко пропустити, бо видно лише вхід - наче таємні двері до схрону, чи казкового підземелля... Російські книжки в розділі "зарубіжна книга", переклад Гоголя в розділі української класики,- прикольно. Для мене, та навряд чи для дочки... для неї нормально. Так вийшло, що останнім часом саме вона формує моє книжкове оточення.
Сьогодні ми купили книжку Івана Малковича і ще Олега Лишеги "Друже Лі Бо, брате Ду Фу..." Мене не здивувало звідки брат Олег міг дізнатися про моє захоплення китайською культурою і так просто підкупити мене. Не здивувало навіть, що ми знайшли тут поштові листівки з видами рідного Тростянця сторічної давнини. Я пам'ятаю оригінали, що показував мені десятирічному дід - директор районного краєзнавчого музею - наклеєні на цупкий картон фото з написом "Привѣт из Тростянца". Разом з іншими скарбами: патефоном та повоєнним радіо, що ми їх лагодили та готували для музейної експозиції. Сьогодні ми з дочкою знайшли в книгарні цілих п'ять перевиданих листівок на цупкому папері, майже картоні.
Речі самі розташовуються найліпшим чином, як тільки перестаєш опиратися течії життя - про цей закон писали ще друг Лі Бо та брат Ду Фу.
Є ще один нюанс: я не купив останньої книжки Положія, передостанньої теж. Зрештою, то мабуть, не обов'язково - читати все, що видає твій однокашник. Та я йому не скажу. І ви не кажіть.