Синя зима. Все живе зникло. Щось спить і прокинеться тільки навесні. Наше кохання мертве. Тільки плач. Кохання не знайдеться навіть завтра, коли зійде сонце. Чому я маю залишатися тут? Іде дощ, я сиджу, дивлячись, як кохання переходить у вчора. Синя зима. Все проходить. Все згоряє і життя не має смислу. Я самотня і нічого не чекаю. Якщо моє серце змовкне, це нічого не змінить. Іде дощ, я сиджу і дивлюся, як кохання переходить у вчора...
... Дійсно, таке можна прочитати, натрапивши випадково в мережі на блог якоїсь емо-дівчинки. Знаєте, такі чорні сторінки з білими літерами і червоними сердечками. Але ні. Так співала Вашті Баньян сорок років тому, мандруючи дорогами Об'єднаного королівства у кінній кибитці. Така собі хіпі-співачка, що видала в сімдесятому альбом сумних мелодій і зникла, здавалось назавжди. Минуло кілька десятків років і її пісні знову популярні, перевидані на компактах, за антикварний вініл колекціонери дають півтори тисячі доларів. Її голос зачаровує, наче древнє заклинання, переносить у світ старовинних кельтських мелодій.
А Бабуся Вашті нині жива й здорова. Знайдіть в ютубі її інтерв'ю для БіБіСі, подивіться, як вона посміхається, послухайте голос, відчуйте чисте серце, душевну енергію, що переповнює її. І ви відчуєте, що то є молода людина. Молода душею. І любов'ю.
Життя триває, знову приходить зима, хтось сумує за втраченим коханням. Хтось знаходить радість. Поет Іосиф Бродський назвав зиму чесною. Може тому, що вона не розмальовує світ різними барвами, серед яких легко сховатися. Колір зими лишає нас наодинці з душею. Просто. Без прикрас. Як є.
