Отруйний урбанізм

Насправді мова йтиме не зовсім про те, що в заголовку. Бо заголовок належить іншій людині. І я не є людина міста. Але тема міста цікава енергією, що виникає на стику протиріч.

Київ. Про нього треба писати окремо.

Суми. Зрештою Суми не таке вже велике місто, хоч і обласний центр. Пройшовши "Сотнею" завжди стрінеш одного-двох знайомих. Але воно заслуговує на увагу хоча б тим, що було першим. І милосердним. Втомившись від нього, можна було йти до ставків і дивитись на воду. Там живуть мої друзі. І це прекрасно, що є місто, де живуть мої друзі.

Москва. Я працював там літо в екскурсійному бюро. Ще за Союзу. Привіз з Москви дві валізи, повні книжок і мила. І з тим, і з іншим в нас був тоді дефіцит.  Я досить непогано орієнтувався в тодішній Москві і це мені подобалося. Я би не хотів зараз до Москви, тому вважаю цю тему відкритою. При бажанні зрозуміти можна перечитати "Московіаду" Андруховича.

Харків. Про Харків писати, як є, важко. Через значну долю болючого трунку, від якого люди сприймають речі не зовсім адекватно. Дехто саме це і сприймає за щастя. А можливо то є такий хитрий механізм обдурювання свідомості людини природою. В усякому разі я не буду писати тут про їдальню на Сумській з поламаним ще за совітів годинником "ЭЛЕКТРОНИКА", де на табло світиться незрозумілий ієрогліф. Не буду, навіть зваживши на те, що там готують кращу в місті солянку.
Тоді може написати про італійський ресторан по вулиці Квітки Основ'яненко 7. Ми пили там к'янті, пляшка якого коштувала пів моєі зарплатні. І заїдали піцою. Друг перекладав мені слова ітілійських пісень і приколювався, розмовляючи італійською з офіціянтами. Розважалися, роблячи через трубочку бульки в коктейлі. 
Може написати про кафе на задвірках залізничного вокзалу, де на стінах лишились від попереднього хазаїна сюреалістичні картини й книга скарг. Ми випили там все пиво, що було на полиці. Хотіли ще, але ключ від холодильної шафки кудись заніс син хазяйки Вовчик і народ був змушений чекати його, як бога.  Коли Вовчик повернувся, то був п'яний і веселий. І намагався догодити всім відвідувачам. Ніхто не образився і всім було весело.
Загалом я пам'ятитиму Харків, як місто бізнесу. Замовлення, товар, накладні, транспорт, долари... там забрати гарантійне залізо, там домовитись про поставки...  Сотні напівпідпільних фірм і фірмочок,  розміщених у чудернацьких під'їздах за залізними дверима з кодом і без напису. Власне на них і стоїть місто.
Бажаєте харківського гранджу - до Сергія Жадана. 

Ще є Дніпропетровськ - місто за колючим дротом.  Про нього варто написати, хоча б з огляду на психологічні спостереження. Але не тут.