Десь чув, що мікс негра з китайцем - найдивовижніша генетична суміш — породжує жахливий темно-синій колір шкіри. Я не бачив. Сьогодні я слухаю китайський джаз, п'ю китайський чай і в мене з носа течуть соплі й кров.
Фірма EMI Records, розбираючи архіви своїх філій, виявила старі платівки з записами джазу 20-30 років. Виявилося, що вони були випущені в Шанхаї на студії Pathe, пізніше поглиненій EMI. Ці записи були настільки щирими і самобутніми, що в 2003 році компанія перевидала їх на CD.
Китайський джаз - магічна штука. Діє як укол морфію. Через свою вбивчу безпосередність, якій неможливо протиставити музичну критику. Кілька секунд тупого “Що це?” і тобі просто стає дико весело без видимої причини. Таке дитя не могло народитись окремо ні в Новому Орлеані, ні в Шанхаї. Потім, коли доходиш до Plum Blossom з Li Xiang Lan, розумієш, що все серйозніше. Такі мелодії і голос не народжуються без втручання Неба. Бо це космос. Бо це Піднебесна. І лишається тільки слухати, не розуміючи, що з тобою коїться, тільки відчувати, як щосекунди змінюється температура тіла і пульс, як котяться сльози з очей разом з посмішкою в серці.
Нерви, наче черв'яки, вилазять назовні з тіла. Світ робиться маленьким, не більшим за пошукове віконце гугла. І так боляче-боляче-боляче, що відчуваєш як вібрує під ногами земля від землетрусу в Японії, і чуєш плач тисяч людей, які за кілька секунд втратили близьких. І всі ми, наче давні люди, сидимо біля вогнища і страхаємося невідомого й страшного в темряві дерев. Розуміючи, що треба об'єднатися, можливо тоді б мали шанс. Але сходить сонце і з'являються інші справи. І так до наступної ночі...
Ми все воюємо між собою. Бо ще не відчуваємо близько подих звіра і не бачимо впритул його очі. Чи не буде пізно? Хочеться вірити, що ні. Принаймні в це віриться доки грає китайський джаз.
Немає коментарів:
Дописати коментар