Книгарня "Є" у Харкові

Як можна вчитися в місті, де немає навіть книгарні "Є"?- Тепер цей докір дочки, висловлений під час епопеї вибору вишу, нарешті втратив актуальність. І мені трохи легше. Бо таки є.
Раніше я знав у Харкові лише одного бійця: на книжковому ринку торгував хлопець, який розписував преферансну пулю з сусідами й продавав українські книжки та музику. Я купував у нього "Таємницю" Андруховича і "Наших партизанів". Але сьогодні чомусь я не знайшов його на місці.  
Відчувається мовби виклик, що вона тут: на самому початку Сумської. Її легко пропустити, бо видно лише вхід - наче таємні двері до схрону, чи казкового підземелля... Російські книжки в розділі "зарубіжна книга", переклад Гоголя в розділі української класики,- прикольно. Для мене, та навряд чи для дочки... для неї нормально. Так вийшло, що останнім часом саме вона формує моє книжкове оточення.
Сьогодні ми купили книжку Івана Малковича і ще Олега Лишеги "Друже Лі Бо, брате Ду Фу..." Мене не здивувало звідки брат Олег міг дізнатися про моє захоплення китайською культурою і так просто підкупити мене. Не здивувало навіть, що ми знайшли тут поштові листівки з видами рідного Тростянця сторічної давнини. Я пам'ятаю оригінали, що показував мені десятирічному дід - директор районного краєзнавчого музею - наклеєні на цупкий картон фото з написом "Привѣт из Тростянца". Разом з іншими скарбами: патефоном та повоєнним радіо, що ми їх лагодили та готували для музейної експозиції. Сьогодні ми з дочкою знайшли в книгарні цілих п'ять перевиданих листівок на цупкому папері, майже картоні.
Речі самі розташовуються найліпшим чином, як тільки перестаєш опиратися течії життя - про цей закон писали ще друг Лі Бо та брат Ду Фу.
Є ще один нюанс: я не купив останньої книжки Положія, передостанньої теж. Зрештою, то мабуть, не обов'язково - читати все, що видає твій однокашник. Та я йому не скажу. І ви не кажіть.