Парадигми

Речі після того, як сталися, не перестають існувати. Я прочитав це в книжці, що її взяв дочитувати до другої обласної психіатричної лікарні. Ще там було про натівських кіннотників, які лазерними прицілами наводили бомбардувальники на цілі в афганських горах.
Зрештою я хотів написати не про військових, а про поштові марки. Колись у школі ми всі збирали поштові марки. Спочатку марки лежали на телевізорі,  потім у сірниковій коробці. Потім ми з приятелем завели альбом з двох палітурок. Кожен мав марки на своїй стороні.
Коли того стало замало, всі марки були висипані на стіл з попередньо знятою скатертиною і поділені. Купа марок була скарбом, а ми виглядали, як фінансові магнати. Я відібрав собі природу, приятель - художників, все інше розділили, як прийшлося.
Та колекція існує. Два великі кляссери. Я пам'ятаю історію майже кожної марки: які виміняв,  які придбав у школі на зекономлені кишенькові гроші, які купив під час екскурсії класу до обласного центру. Великі кубинські та в'єтнамські з квітами. Найбільше звичайно радянських "Почта СССР". Звірі, птахи, риби... Трикутні монгольські, з написом "монгол шуудан".
Всі лежать на полиці за три метри від мене, наче бомба сповільненої дії.  Я не відкривав альбоми кілька років, але серце видає мене своїм боєм, коли дивлюся, як поштарка у відділенні наклеює марку на листівку.